Історія застосування біопалива отриманого з рослинних олій сягає початку минулого століття, коли Р. Дизель демонстрував двигун своєї конструкції і одержав вищу нагороду на Всесвітній ярмарці в Парижі в 1900 році. Двигун Р.Дизеля працював на рослинній олії і він вірив, що для роботи його двигуна буде використовуватись біопаливо, тобто паливо, виготовлене з продуктів, вирощених фермерами на своїх полях. На його думку, це зробило б фермерів незалежними від зовнішніх ресурсів. Проте, виробники дизельних двигунів, з огляду на нижчу ціну, перейшли на використання мінерального дизельного пального.

А майже за півстоліття до того як був винайдений дизельний двигун, в 1853 році вченими Е.Даффі та Д. Патріком була вперше проведена етерифікація рослинних олій. В результаті етерифікації ними був отримані метилові ефіри рослинних олій, або як їх тепер ще називають дизельне біопаливо чи біодизель. За своїми фізичними властивостями метилові ефіри дуже близькі до мінерального дизельного пального. Низькі ціни на нафту заблокували розвиток цієї галузі. Та з ростом цін на нафту та стурбованістю за навколишнє середовище зростав інтерес до виробництва біодизеля. Піонерами в справі виробництва дизельного біопалива стали австрійські фермери, котрі в 1987 році розпочали пілотний проект з виробництва біодизелю, створивши кооператив фермерів “SEEG MURECK ” в австрійському регіоні Південна Стирія. В 1989 році, кооператив почав виробляти 500 000л біодизпалива на рік, а в 2005 році довів виробництво до 10 000 000л. Крім виробництва біодизеля, в 1998 році кооператив розпочав виробництво біомаси, а в 2004 році – виробництво біогазу. В 2001 році “SEEG MURECK” з поміж 1230 конкурсантів з 75 країн став переможцем ЕНЕРЖІ ГЛОУБ ЕВАРД за досягнення в виробництві енергії з відновлювальних джерел. В Австрії також, вперше в світі, в 1991 році впровадили промислове виробництво дизельного біопалива потужністю 10 000 000л на рік. В 1990-ті роки в багатьох європейських країнах були збудовані заводи з виробництва біодизеля, зокрема в Франції, Німеччині, Швеції та Чехії. В той же час в інших частинах світу розпочали виробництво біодизеля і в 1998 році вже в 21 країні здійснювалось комерційне виробництво біодизеля. В 2006 році виробництво біодизеля в країнах ЄС перевищило 4 млн. т. Для отримання біодизельного палива можуть використовуватись як рослинні олії, так і тваринні жири. В країнах Євросоюзу для виробництва біодизеля в основному використовується ріпакова олія. Тому в останнє десятиліття попит і ціна на насіння ріпаку не спадає, хоча його виробництво зростає і в 2005 році світовий збір насіння ріпаку становив 46,5 млн. т (для порівняння в 1985 році – 19 млн. т). За питомою вагою у загальносвітовому виробництві олійних, ця культура вийшла на третє місце — після сої і бавовни, випередивши соняшник.

На протязі останніх років до 80 відсотків вирощуваного в Україні насіння ріпаку експортувалось в Польщу, Німеччину, Чехію, Словаччину та інші країни. В цих країнах з ріпаку виробляли і виробляють ріпакову олію, дизельне біопаливо, ріпаковий шрот, гліцерин та інші товари. З сільськогосподарськими підприємствами України які вирощують ріпак, закупівельники з цих країн укладають контракти на закупку зерна ріпаку ще до посівної. Треба відмітити, що експортуючи ріпак, а не переробляючи його, українські виробники фактично втрачають ріпаковий шрот.